Представлено стан розвитку ринку біопального в Україні. Розглядаються питання державного регулювання ринку, рамкових передумов для його функціонування, фактичних обсягів виробництва біопального. Визначено, що відміна обов'язкової вимоги домішування біопального та однакові ставки акцизу для біологічного та традиційного пального спричинили зупинку розвитку ринку. Представлено рекомендації для усунення перешкод розвитку національного ринку моторного біопального в контексті міжнародних зобов'язань України, що можуть стати фактором його активізації.

Ключові слова: Україна, біопальне, біоетанол, біодизель, міжнародні зобов'язання, державне регулювання

Розглянуто потенціал використання біогазу в Україні, досліджено інструменти регуляторної політики для проектів з виробництва біогазу та надана економічна оцінка їх впливу, а також оцінка впливу біогазових проектів на навколишнє середовище. Результати показують, що реалізація біогазових проектів в Україні зумовлюватиме позитивні макроекономічні ефекти починаючи з 2018–2019 рр. У 2025-2029 рр. додаткове зростання ВВП може досягати 0,3%. Незважаючи на те, що внутрішні споживачі безпосередньо не беруть участі у процесах інвестування, у середньостроковій та довгостроковій перспективах усі групи населення відчуватимуть помітний позитивний вплив на рівень своїх реальних доходів. Реалізація проектів з виробництва біогазу в Україні спричинить помірні структурні зміни, в основному викликаючи уповільнення темпів видобутку вугілля, видобутку природного газу, постачання пари та гарячої води. Найбільше уповільнення зростання спостерігається у випадку вугілля, попит на який знижується через заміну твердими та газоподібними біопаливами. Використання біогазу замість спалювання викопного палива зумовить економію 11,462-19,066 млн т CO2-екв.
Для того щоб біогазові проекти стали доступними для середнього бізнесу, в Україні мають бути впроваджені урядові внутрішні та зовнішні гарантії за кредитами; зниження відсоткових ставок за кредитами через співпрацю українських банків з міжнародними фінансовими інститутами та вітчизняними фінансовими установами. Необхідно знижувати вартість капіталу, поширювати інформацію про переваги біогазових проектів, пріоритетне приєднання до мережі для виробників електроенергії з біогазу, модернізовувати електромережі та інфраструктуру, а в довгостроковій перспективі увести обов'язкове використання біогазу агропромисловими компаніями, діяльність яких пов'язана з утворенням відходів.

Ключові слова: біогаз, викиди CO2, моделювання, регуляторна політика

Європейська біоенергетична політика динамічно змінюється, дотримуючись вектора сталого розвитку. Україна, володіючи значним аграрним потенціалом й дотримуючись євроінтеграційоного напряму розвитку, дедалі сильніше залежить від європейських тенденцій. Відповідно зміна структури та рівня попиту на біоенергетичні ресурси впливає на розвиток національного біоенергетичного ринку та виробничу політику українських агровиробників.
Метою виконання дослідження, результати якого викладено у статті, було узагальнення впливу останніх інституційних та законодавчих ініціатив ЄС на розвиток біоенергетичного ринку України та, у зв'язку з цим, аналіз можливих викликів у сфері землекористування.
Відзначається нестабільність розвитку внутрішнього ринку біопалива в Україні. Стагнація на ринку рідких біопалив головним чином обумовлена недоліками регуляторного середовища. Через обмеженість та технологічну застарілість переробних потужностей Україна залишається експортером переважно біоенергетичної сировини й сильно залежною від ринку ЄС, що підтверджено, зокрема, аналізом тенденцій виробництва та експорту насіння ріпаку в Україні. Аналогічна ситуація зберігалась і на ринку твердих біопалив. Встановлено, що ключовим чинником змін стало підвищення у 2015–2016 рр. внутрішніх цін на традиційні енергоресурси, що змінило політику тарифоутворення. Проведений аналіз дозволив визначити ключові напрями та заходи стимулювання розвитку ринку біомаси в Україні.
Зростання попиту на біопаливо поступово зумовлює зміни у структурі землекористування в Україні. Проте через високий рівень розораності території України масштаби цих змін у кількісному вираженні незначні. Встановлено, що за період 2004–2016 рр. площі орних земель зросли лише на 0,3%, але при цьому загрози сталому розвитку несуть не стільки загальні зміни землекористування, скільки структурні зміни у галузі рослинництва. Модельні розрахунки свідчать про можливе посилення у перспективі тиску на земельні ресурси внаслідок реалізації європейської біоенергетичної політики. Проте більш м'якого впливу можна досягти за реалізації сценарію обмеження використання біопального першого покоління (до якого належить ріпакова олія), тим самим скоротивши додаткову потребу у орних землях на третину.
Зроблено висновки, що в майбутньому для виробництва біопалива змінюватимуться лише види використовуваної сировини. Однак і політичні, і ринкові передумови для України сприятливі для вирощування та експорту до ЄС нових видів сировини і забезпечення внутрішніх потреб у біопаливі відповідно до взятих міжнародних зобов'язань. Ринкова політика українських агровиробників (переважно екпортоорієнтована) за таких умов може нести певні ризики сталому розвитку сільських територій. Це вимагає удосконалення регуляторної політики у сфері землекористування та розроблення відповідних механізмів для попередження критичного використання біомаси як єдиного джерела підтримання природної родючості ґрунтів.

Ключові слова: біоенергетика, біопальне, біомаса, непряма зміна землекористування, ЄС

У статті розглянуто основні адаптаційні заходи, профінансовані в Україні за рахунок державного та регіонального бюджетів у розрізі областей протягом 2016–2018 рр. у рамках природоохоронної діяльності. До таких заходів відносяться розчистка русел, притоків річок; відновлення сприятливого гідрологічного режиму водойм; будівництво та реконструкція каналізації; лісорозведення; реконструкція та підтримання дамб, гідротехнічних та інших водних захисних споруд, укріплення берегів водойм, заходи захисту від підтоплення; озеленення та інші. Джерелом даних стали "Екологічні паспорти регіонів". Встановлено, що протягом 2016–2018 рр. найбільш фінансованими статтями витрат стали будівництво та ремонт каналізації, розчистка русел річок, ремонт гідрозахисних споруд та очищення стічних вод. Визначено, що наявний значний розрив в обсягах витрат на заходи, що мають адаптаційний характер, між областями. Найменшими стали видатки Закарпатської області, яка найбільше страждає від повеней: вони у 46 разів менші, ніж видатки на адаптаційні заходи у Дніпропетровській області, яка активно виділяла кошти на розчистку русел річок та укріплення берегів водойм. Обґрунтовано, що протягом 2016–2018 рр. на заходи, що мають адаптаційний характер, в Україні було витрачено майже 110 млн дол. США. Основним джерелом коштів стали місцеві бюджети, зокрема обласні фонди охорони навколишнього природного середовища. Вперше частково оцінено обсяги коштів, необхідних на адаптаційні заходи в Україні до 2050 р. Визначено, що станом на кінець 2020 р. єдиним міжнародним фондом, що може надавати фінансування на адаптаційні заходи в Україні, є Глобальний екологічний фонд.

Ключові слова:зміна клімату, адаптація, фінансування адаптаційних заходів, Україна

У статті розглянуто перспективи державної підтримки розвитку галузі біометану в Україні з 2025 р. по 2040 р. Основними фінансовими стимулами для використання енергії з біомаси є спеціальний тариф на тепло не з природного газу, а також "зелений" тариф (в майбутньому аукціонна ціна). В країнах ЄС виробництво біометану набуває розповсюдження завдяки наявним фінансовим стимулам (надбавки до ціни на природний газ, а також надбавка до "зеленого" тарифу). Основною перешкодою для широкомасштабного виробництва біогазу (і, відповідно, біометану) є висока вартість обладнання. Було розраховано обсяги державної підтримки для виробництва біогазу з доочищенням його до біометану та подачі останнього до газотранспортної та газорозподільчої мереж за умови виробництва біометану в обсягах, передбачених проєктом Дорожньої карти розвитку біоенергетики в Україні до 2050 року. За збереження вартості газу на рівні цін 2021 р. (0,24 євро/м3), необхідність у субсидуванні виробництва біометану з 2025 по 2040 рр. сумарно може становити від 0,263 до 3,5 млрд євро, або в середньому від 16,5 до 217 млн євро на рік. У розрахунку не бралися до уваги видатки на формування інфраструктури. Можливість виробництва електроенергії з біометану не розглядалась, оскільки доочищення біогазу до якості біометану потребує додаткових коштів, а законодавчо передбачена аукціонна ціна може бути достатньою лише для певних видів сировини та для великих біогазових установок. Використання біометану може бути доцільним у транспортному секторі, адже біометан є вдосконаленим біопаливом (advanced biofuel), і в Україні вже наявна порівняно розгалужена мережа метанових заправних станцій. Для виробництва біометану в Україні буде необхідна державна підтримка, зокрема у формі прямих субсидій виробникам біометану (у вигляді надбавки до ціни на природний газ), а також у вигляді надбавки до аукціонної ціни. Використання біометану дозволить частково зменшити залежність від імпортованого викопного палива, а також виступає важливим елементом декарбонізації секторів, де використовується природний газ, дозволивши його заміщення у 2040 р. у обсягах до 0,76 млрд куб. м, що відповідає провідним світовим тенденціям з декарбонізації економік.

Ключові слова:біометан, біогаз, біоенергетика, Україна