№ 2020/2

Розвиток інститутів спільного інвестування (ІСІ) в Україні характеризується досить неоднозначними та стійкими тенденціями, які на перший погляд не мають об’єктивного економічного підґрунтя. Динаміка діяльності ІСІ в Україні демонструє їх стійку невразливість до кризових явищ у світовій та національній економіці, збереження позицій за кількістю на тлі зменшення складу як професійних учасників фондового ринку, так і інших інституційних інвесторів, попри звуження кола фінансових інструментів в обігу, поступове формування у суспільній свідомості нейтрально негативного погляду щодо функціонування національного фондового ринку. Зроблено припущення, що запорукою такої інституційної життєздатності є податкові преференції ІСІ – і це отримало підтвердження за результатами аналізу. Зауважено, що у цьому випадку спотворюються як економічний сенс, так і задекларована «спільність» цього інвестиційного інституту.
Використання ІСІ виключно з метою зниження податкового навантаження, з грубими правовими та податковими порушеннями створює ризики як для бенефіціарів таких податкових схем, так і для існування цього інституту взагалі. Специфічність «напрямів інвестування» поза сферою фондового ринку, вкрай умовне виконання функції акумулювання інвестиційних ресурсів та, відповідно, профанація функцій ІСІ як емітента, у т.ч. щодо справедливого розподілу інвестиційних доходів; спотворення суті ідеології спільного інвестування у поєднанні з надто лояльним регулюванням з боку НКЦПФР на нинішньому етапі взагалі ставлять під сумнів можливість розглядати ІСІ як повноцінну складову фондового ринку.

Ключові слова:фондовий ринок, фондова біржа, цінні папери, інститути спільного інвестування, інвестиційні фонди, інституційні інвестори, фінансові інститути