Розкрита сутність методології визначення високотехнологічних галузей та товарів. Адаптовано Класифікатор високотехнологічних товарів ОЕСР, дана оцінка зовнішньої торгівлі високотехнологічними товарами України у 2003–2008 рр., наведено порівняльний аналіз з окремими країнами

Ключові слова:

Подано авторське трактування основних понять високотехнологічної вироб-ничої сфери та інструментарій її оцінювання. Проаналізовано динаміку вироб-ництва та експорту високотехнологічних товарів України. Визначено основні критерії ідентифікації високотехнологічних підприємств. Обґрунтовано доці-льність адресного державного регулювання та стимулювання випуску націо-нальних високотехнологічних продуктів

Ключові слова:

Проаналізовано динаміку національного виробництва, доданої вартості та екс-порту товарів високотехнологічних секторів переробної промисловості 26 країн. Виявлено диспропорції у змінах цих показників протягом 20 років. Вперше запропоновано при розрахунках високотехнологічної складової у товарному експорті країни застосовувати ваговий коефіцієнт; ввести у науковий обіг нові індикатори порівняльних переваг, в основі яких – принцип спеціалізації: RSP – коефіцієнт виявленої виробничої спеціалізації, CAVA – коефіцієнт порівняльних переваг країни у створенні доданої вартості, REX – виявлений ефективний експорт

Ключові слова:експорт, виробництво, додана вартість, спеціалізація, порівняльні переваги

Проаналізовано директивні документи ЄС щодо політики в сфері нанонауки та нанотехнологій. На прикладі Німеччини продемонстровано державну підтримку розвитку національної наноіндустрії та її результати, оцінено коло інституцій, технологічні напрями досліджень і галузі економіки, на інноваційні потреби яких вони орієнтовані. Визначено установи НАН України, чиї нанотехнологічні інноваційні продукти зорієнтовані на національне господар-ство, виявлено диспропорції у державному замовленні на підготовку спеціалістів, здатних генерувати нові знання, продукувати, адаптувати та використовувати передові технології. Встановлено найбільш затребувані бізнесом сектори нанонауки. Запропоновано авторське бачення ключових орієнтирів державної підтримки розвитку нанонауки та нанотехнологій в Україні: розвиток фундаментальних знань, активізація технологічних інновацій та їхня комерціалізація, дотриманням соціальної відповідальності в процесі розвитку нанотехнологій.

Ключові слова: нанотехнології, наноматеріали, відповідальне проведення нанонаукових та нанотехнологічних досліджень, державна політика

Сформовано авторський інструментарій оцінки інвестиційно-інноваційнійної модернізації економіки та ролі іноземних технологій в цьому процесі. Здійснено етапізацію технологічного розвитку Республіки Корея та проаналізовано державні механізми створення підґрунтя ефективної імплементації іноземних технологій. Емпірично встановлено зв'язок трансферу іноземних технологій в Республіці Корея з показниками інвестиційно-інноваційного розвитку країни. Обґрунтована теза, що заходи державної політики щодо залучення іноземних технологій у націо¬нальну економіку мають відповідати рівню розвитку національних рамкових умов для інновацій і супроводжуватися створенням відповідного макроекономічного оточення через інструменти суміжних політик задля отримання максималь-ного ефекту. Подано рекомендації з підвищення ефективності залучення іноземних технологій у розбудову індустрії України з урахуванням досвіду Республіки Корея. Акцентовано увагу на необхідності враховувати вітчизняні ресурси, етап розвитку національної економіки та глобалізаційні процеси.

Ключові слова: трансфер технологій, технологічні ресурси ТНК, прямі іноземні інвестиції, капітальні товари, ліцензії, індустрія, інвестиції, інновації, державна політика.

Представлено огляд програм, планів, інструментів науково-технологічної, інноваційної та промислової політики, спрямованої на створення і випуск нових лікарських препаратів; обґрунтовано, що уряд Китаю використовує комплексний підхід щодо реалізації механізмів захисту та зростання фармацевтичної галузі, особливу увагу приділяє біотехнологічним розробкам в інтересах галузі. Продемонстровано, що в країні запроваджено політичні механізми спрямовані на підтримку бізнесу у вигляді субсидій, податкових пільг, створення спеціальних зон розвитку високотехнологічної промисловості, сприяє залученню прямих іноземних інвестицій у контрактне виробництво та дослідження і розробки, що супроводжуються трансфером технологій; через систему публічних закупівель реалізується програма розвитку ендогенних інновацій за допомогою надання цінових преференцій, а також залучаються передові іноземні технології. Значне місце займають ініціативи зі створення кадрового ресурсу, залучення іноземних фахівців і повернення висококваліфікованих китайських мігрантів.
Зроблено наголос на тому, що державна підтримка забезпечила нарощування рівня локалізації виробництва і збільшення числа робочих місць, імпортозаміщення і зниження залежності від імпорту технологій, зростання доданої вартості фармацевтичної промисловості і конкурентоспроможності її продукції. Сформовані науково-технічні компетенції та розвиток технологій сприяли створенню об’єктів прав інтелектуальної власності, поліпшенню споживчих якостей лікарських засобів, виходу фармацевтичних проміжних товарів і кінцевих продуктів на нові зарубіжні ринки. Обґрунтовано, що китайська модель інвестиційно-інноваційного розвитку, що підтримує економічне зростання протягом останніх 40 років, надала можливість сформувати високотехнологічний фармацевтичний сектор на засадах національних інноваційних надбань.
У статті викладено авторське бачення визначальних чинників успіху уряду Китаю у нарощуванні інноваційного потенціалу місцевої фармацевтичної промисловості та стійкості галузі в умовах кризи, викликаної COVID-19.
Публікацію підготовлено за виконання цільової комплексної програми наукових досліджень НАН України «Макроперспективи ендогенізації економічного розвитку України» (державний реєстраційний № 0117U006435).

Ключові слова:Китай, фармацевтична промисловість, технології, інновації, державна допомога, податкові пільги, субсидії, публічні закупівлі, промислова політика

Обґрунтовано теоретико-прикладні засади розбудови високотехнологічних фармацевтичних виробництв (ВТФВ); встановлено, що ключовою проблемою країн, які розвиваються, у цій сфері є залежність від ресурсів та ринків розвинених країн, а залучення передових іноземних технологій може стати каталізатором нарощування технологічного потенціалу ВТФВ приймаючих країн за умови активної державної політики з посилення абсорбційної здатності галузі до інновацій, нагромадження знань та людського капіталу, змін інституційного середовища, покращення рамкових умов для інновацій. У контексті розбудови ВТФВ показано значення мережевого характеру набуття фармкомпаніями стійких конкурентних переваг, що базуються на ресурсах, які складно зімітувати або замістити; обґрунтовано, що мережі, вибудовані із місцевими науковими установами, ЗВО, дослідницькими підрозділами інших компаній, дають фармвиробникам можливість отримати доступ до комплементарних активів і стають їх специфічним ресурсом, що забезпечує унікальні конкурентні переваги.
Виявлено методико-статистичні особливості категоризації індустрій за рівнем технологічності в умовах глобалізації; обґрунтовано, що сьогоднішнє низьке значення співвідношення витрат на дослідження і розробки (ДіР) та доданої вартості фармацевтики окремих країн не є ознакою її невисокої технологічності, оскільки отримані нині доходи галузі є результатом довготривалих ДіР та узгоджувальних процедур із виведення на ринок нових лікарських засобів із лагом у 10–15 років. Запропоновано новий інструмент дослідження міжнародної торгівлі високотехнологічними фармацевтичними товарами, особливість якого полягає у категоризації номенклатурних позицій за кінцевим використанням; сформовано Перелік високотехнологічних медичних та фармацевтичних проміжних товарів – ВТ ФПТ (за SITC Rev.4 та УКТ ЗЕД); запропоновано показники: коефіцієнт імпортозалежності фармацевтичного виробництва, «очищений» експорт фармацевтичних товарів та коефіцієнт покриття імпорту ВТ ФПТ, подано формули їх обчислення. Авторський підхід уперше надав можливість оцінити масштаби витрат та залежність фарміндустрії від імпортних компонентів, що втілюють передові технології та є вихідними для ВТФВ.
Виявлено, що в Україні частка іноземних проміжних високотехнологічних товарів у споживанні галузі сягає 82,2%; галузь, працюючи на імпортних субстанціях, виготовляє переважно продукцію для внутрішнього ринку, не заробляючи у валюті навіть для покриття видатків на придбання необхідних інгредієнтів; виробники не спираються на синтезовані хімічні продукти вітчизняного виробництва передусім через те, що продуктів хімічної індустрії для потреб фармацевтики в Україні вже практично немає; нарощування обсягів виробництва відбувається під впливом іноземних технологій та проміжних товарів. Обґрунтовано, що фармацевтичне виробництво має критичну залежність від імпортних поставок для забезпечення безперебійної роботи підприємств та галузі охорони здоров'я.
Виявлено ключові ендогенні бар'єри, що перешкоджають розвитку ВТФВ, серед яких – проблеми у підготовці фахівців та брак вчених, компетенції яких сприятимуть вирішенню завдань ендогенного розвитку галузі; відсутність державної допомоги суб’єктам господарювання на проведення наукових досліджень, технологічну та інноваційну діяльність; брак власних коштів для нарощування видатків на ДіР та реалізацію масштабних інвестиційно-інноваційних проєктів; брак дешевих кредитів, через що українські фармвиробники потрапляють у нерівні умови порівняно із іноземними конкурентами.
Запропоновано концептуальні засади розбудови ВТФВ в Україні; обґрунтовано доцільність нормативно-правових змін, визначення стратегічних пріоритетів та запровадження заходів розвитку ВТФВ в Україні на базі комплексного підходу, що охоплюватиме створення та освоєння у виробництві: фармацевтичних інгредієнтів для лікарських засобів (хімічних та біотехнологічних товарів), медичних виробів, наповнювачів, пакувальних матеріалів, машин та обладнання для фармацевтики, – це сприятиме зменшенню залежності від іноземних технологій, підвищенню рівня локалізації виробництва, зайнятості та надходжень до бюджетів усіх рівнів.

Ключові слова:високотехнологічне виробництво, фармацевтика, промисловість, технології, інновації, ендогенні інновації, технологічна залежність, державна політика

Глобальна пандемія COVID-19, яка призвела до дефіциту лікарських засобів і медичних виробів, а також вихідних товарів фармацевтичного виробництва, насамперед активних фармацевтичних інгредієнтів, продемонструвала неготовність України до таких викликів і загроз. Це спонукає до пошуку дієвих механізмів зменшення уразливості, забезпечення стабільності та розвитку фармацевтичної діяльності.
Мета статті – спираючись на досвід ЄС, обґрунтувати необхідність запровадження заходів політики стимулювання розвитку фармацевтики України задля зменшення залежності галузі та системи охорони здоров'я від імпорту. Для досягнення зазначеної мети використано методи аналізу та синтезу, логіко-діалектичний метод та метод компаративного аналізу, зокрема порівняльно-історичного.
У статті показано характер та масштаби існуючих залежностей фармацевтичного виробництва; виявлено особливості політики ЄС щодо фармацевтики. Встановлено, що керівництво ЄС, дотримуючись багаторічної позиції щодо пріоритетності галузі, активно сприяє її розвитку; нові стратегічні документи ЄС, ухвалені у відповідь на кризу COVID-19, заклали підґрунтя для усунення вразливості та зовнішньої торговельної залежності галузі. Вперше запропоновано концептуальний підхід до формування дуалістичної державної політики та стратегії розбудови високотехнологічного фармацевтичного виробництва України, що базується на синергії та комплементарних заходах політики забезпечення населення лікарськими засобами та промислової політики, орієнтований як на стимулювання розробки та випуску нових фармацевтичних товарів на базі передових технологій та зменшення залежності системи охорони здоров'я від імпорту; так і на посилення конкурентоспроможності фармацевтичного виробництва, збільшення рівня локалізації через використання продукції місцевого виробництв, активізацію суміжних видів діяльності, забезпечення стабільності постачання фармацевтичних товарів та перетворення галузі на стратегічний актив зростання економіки, зайнятості, національної безпеки. Запропоновано концептуальний підхід до визначення пріоритетних напрямів та програмних завдань політики розвитку високотехнологічного фармацевтичного виробництва України, який базується на засадах поліаспектності та комплексності, охоплюючи розробку та випуск не лише лікарських засобів та медичних виробів, а й фармацевтичних інгредієнтів (хімічних та біотехнологічних), наповнювачів та пакувальних матеріалів, обладнання та апаратури для фармацевтичного виробництва.
Обґрунтовано засади формування стратегії розвитку високотехнологічного фармацевтичного виробництва України, що базуються на балансі інтересів споживачів та виробників фармацевтичних товарів із інтересами держави, з огляду на її цілі: дбати про здоров'я нації; забезпечити ефективність економічної системи та соціальну стабільність; сприяти появі нових ефективних ліків на базі передових технологій; зменшити залежність від імпорту та загрози національній безпеці.

Ключові слова:євроінтеграція, фармацевтична індустрія, фармацевтична політика, промислова політика, технологічна залежність, високотехнологічне виробництво

Українці у 2022 р. переживають найтрагічніші події з часів Другої світової війни – повномасштабне вторгнення російських військ до України призвело до численних людських жертв, руйнування міст, знищення інфраструктури та промислових об'єктів. Уже з перших днів війни стала очевидна залежність від імпорту промислових товарів (передусім військового призначення), а також те, що викликану цими подіями соціально-економічну кризу неможливо подолати власними ресурсами без іноземної допомоги – як нині, так і після закінчення війни. Це спонукає до пошуку механізмів забезпечення стабільності та відновлення національного господарства. Мета статті – узагальнити світовий досвід пріоритезації індустрії у державній політиці провідних країн світу в умовах суворих випробувань, унаочнити реалізацію державою функцій, які прискорили відновлення економіки; запропонувати висновки та рекомендації для України.
У статті показано місце промисловості у політиці відродження, здобутті економічної незалежності та збільшенні могутності країни; на історичних прикладах продемонстровано, що 300 років держава впливає на промисловість через цілеспрямовані політичні важелі та інституційні рамки, генеруючи оптимальні результати заходів, спрямованих на структурні перетворення, аби подолати наслідки війн, епідемій та криз. Обґрунтовано, що в умовах суворих випробувань держава відігравала провідну роль у відновленні економіки, реалізуючи низку функцій – адміністрування та модерації, стимулювання та каталізації, інтегрування та кооперації, підприємництва та споживання, збереження та захисту – для прискорення розвитку національної індустрії як джерела стабілізації зайнятості, внутрішніх та зовнішніх інвестицій, інфляції, зовнішньої торгівлі та фінансового сектора, сприяючи соціальному балансу та добробуту нації. Запропоновано концептуальний підхід до реалізації функцій держави у повоєнному відновленні української економіки, забезпеченні економічної стабільності та зростанні з опорою на національну промисловість.

Ключові слова:війна, відновлення економіки, промисловість, індустрія, держава, політика, функції держави

Ресурси української промисловості були виснажені ще до початку російської агресії у лютому 2022 р., фізичного руйнування промислових об'єктів та інфраструктури, міграції кваліфікованих кадрів та перспективних інноваторів. Небагато виробників технологічно складних товарів мали дослідницькі підрозділи, здійснювали інновації та могли конкурувати на зовнішніх ринках. За деякими технологічними напрямками окремі індустрії спиралися лише на одне-два підприємства – носіїв унікальних компетенцій, які сплачували податки до бюджетів усіх рівнів, забезпечували зайнятість, сприяли збільшенню доходів, скороченню бідності та соціальної напруги у регіонах. Нині ресурси українського приватного сектора критично низькі, тож вирішення проблем повоєнного відновлення, забезпечення стабільності та економічного зростання керівництво країни покладає на іноземні інвестиції. Мета статті – на історичному прикладі продемонструвати бар'єри та загрози, що мали місце у процесі розбудови національних індустрій із опорою на зарубіжний капітал; обґрунтувати виклики, з якими Україна може зіштовхнутися у повоєнному відновленні економіки. Виявлено, що іноземні інвестиції поряд із широко відомою позитивною мають і мало відому негативну сторону; показано, що, оперуючи значними ресурсами, маючи економічну владу та політичний вплив, транснаціональні корпорації – як головні капіталовкладники – здатні не лише прискорити, а й загальмувати розвиток компаній приймаючої країни, вплинути на її бізнес-результати та призвести до значніших проблем – денаціоналізації активів, втрати технологічних компетенцій та виробництв, збільшення зовнішньої залежності, загроз національній безпеці та економічному суверенітету. На прикладі фармацевтичної індустрії Мексики, становлення якої відбувалося після Другої світової війни, показано ключові виклики та загрози, пов'язані з денаціоналізацією і переходом контролю над виробництвом до іноземного бізнесу. Подано застереження для України; обґрунтовано, що визначальним у тому, чи стимулюватимуть іноземні інвестиції модернізацію економіки та структурні зрушення або призведуть до гальмування розвитку, деіндустріалізації, денаціоналізації та масового безробіття, є те, наскільки вони будуть інтегровані урядом у національні плани розвитку, а також наскільки потенціал вітчизняних господарюючих суб'єктів виявиться здатним абсорбувати ці інвестиції та забезпечити максимальні ефекти.

Ключові слова:повоєнне відновлення економіки, прямі іноземні інвестиції, транснаціональні корпорації, промисловість, денаціоналізація